Відгук на книгу Сергія Аверінцева і Марка Івана Рупніка«Адам та його ребро»

Напевно, важко не зауважити, яким багажем думок наповнена ця здавалося б невелика, за обсягом книга. Саме постійні звернення до відомих філософів, богословів, письменників викликають у мене довіру і подив, бо тим же дають можливість побачити не тільки думку самих авторів( С. Авіренцева і М. І. Рупніка), а синтез думок інших. Таке забарвлення, як на мене відкриває цю книгу для широкого загалу, а не лише для студентів богословських студій.

 Хочу звернути увагу на погляди авторів, які я чула вперше і на ті, що вкотре знайшли у мені відлуння. Не можу, не розпочати із цитати протестантського теолога Дітріха Бонгеффера, якого цитує Сергій Аверінцев: «найбільш бездоганний спосіб пережити досвід Трансцендентного – це прийняти я іншого». Задуматись, адже саме ця влучна думка відкриває, розуміння Бога, себе та ближнього. А саме від себе та сприйняття ближнього простягається дорога до Бога. Бо як коментує Сергій Аверінцев, що себелюбство відділяє від ближнього і тим створює бар’єр і для Бога. Нам легше є прийняти, Бога трансцендентного, аніж свого ближнього, що є неправильним, точніше викривленим поняттям любові до Бога. Адже, саме завдяки ближньому та його відмінності від нас самих, дарується нам переживання Бога і так само, дарується нам переживання Пекла. Продовжує далі, кажучи що  необхідним є вимір стосунків, який в повноті відкритий у Пресвятій Трійці, бо саме ці стосунки-любові завжди звернуті до іншого. А саме первородний гріх зазначає, співавтор, Марко Іван Рупнік, знищує вимір стосунків, залишаючи у людині образ Божий, що перестає бути дієвим. І бачимо далі у книзі, що: «статеве життя втрачає гармонію яку воно мало на початку і набуває трагічного характеру». Бо гріх спотворює стосунки, оскверняє Храм Духа Святого, і саме статеві органи, бо вони і є органами стосунків. Адже, «людина гідна імені людини тою мірою, до якої вона підкорила своє тіло своєму духові» - говорить Сергій Аверінцев і продовжує: «бо саме зіпсуття починається не із низу, а зверху, не від плоті, а від розуму та духу». Що звучить для мене по-новому і далі заставляє вдумуватись, де вкотре історія стосунку перших людей пояснюється цікаво, оригінально і одночасно знаходить відлуння у інших богословів.

Паралельно читаючи Павла Євдакімова «Жінка і спасіння світу» знаходжу об’єднуючу «нитку», яка прошиває концепцію нероздільності Адама від Єви, яких не можна ізольовано розглядати, адже вони одно - двоїна. Бо жінка допомагає чоловікові на онтологічному рівні, завдяки їй чоловік шукаючи своє ребро виходить за межі себе самого. Це духовна поміч, вони шукають себе навзаєм, стверджує Марко Іван Рупнік, і продовжує, що вона знаходить себе в Адамові, а Адам в ній. Творячи разом одну «сутність», як Трійця.

Але коли я буду знати, що знайшла себе в Адамові? - думаю, нащо і знаходжу відповідь, « після того, як викоріниться егоїзм, бо особистість не спасеться, якщо не помре сама для себе». І далі слідую логіці книги: «існує лише одна сила, яка може викоренити егоїзм з середини, дощенту і остаточно – це любов, і насамперед, статева любов» - підкреслюється думка Володимира Соловйова. І тут же Марко Іван Рупнік розкриває, значення сексуальності із всіх її площин, розбираючись спочатку із термінологією і переходячи до антропологічного узагальнення. «Сексуальність – це порив, пружина, яка виштовхує людину з власної шкаралупи і спонукає її відкрити для себе іншого» - говорить автор. Так саме таке бачення сексуальності, як на мене вражає, не викривляє його, а показує читачеві (вданому випадку особисто мені), що найбільш далекою буду у «сексуальному» плані, бо найскладніше вбити, знищити в собі егоїзм, одружуватись і знати, що з кожним днем ти вбиваєш в собі Его, а не навпаки його у собі розвиваєш.

 Я вважаю, що молоді пари, які читатимуть цю книгу,  добре подумають перед тим, як одружуватись. Бо окрім того, що Христос підносить подружню любов до Таїнства, воно є і залишається найбільшим приближенням до іншого, яке має в подальшому вилитись у плідність. Адже, для мене особисто, ще раз пригадуються слова апостола Павла, що жінка  спасеться народжувавши дітей, бо материнство святе. Саме ця умова дітородження є найбільш свідомою та важливою у подружжі, бо вона стає плодом їхньої любові. Покликається Сергій Аверінцев і на пророка Ісаю, де Господня ласка до Ізраїльського народу, порівнюється із материнством: «Невже ж забуде молодиця своє немовля »(Ісая 49, 13) та тощо. Окрім подружньої любові, автори звертають увагу і на дівоцтво, яке переходить у Божу любов і тому більше не потребує жодного еротичного символу, для того щоб пережити власне любов і вірити в неї. Тобто дівоцтво може здійснись у тій людині, в якій найбільш відкритий стосунок та зв’язок на Бога.

Отож, коротко про аналізувавши, хочу сказати, що книга «Адам та його ребро» залишить про себе хорошу пам’ять, як про коротку та чітку відповідь на поставленні запитання. Саме такі, як «що таке сексуальність», «стосунок Адама і Єви», «любов потребує іншого», «тайна ребра Адама» та тощо. Бо вона опираючись на синтез думок інших авторів, наповнить, а можливо і надасть базу для подальшого розуміння любові, у якій не можливо бути егоїстом. Любові, що потребує виходу із себе на зустріч іншому. Саме тої любові, яка заставляє вірити і зберігати вірність, про яку пише Сергій Аверінцев, що віра і вірність йдуть разом, бо один без одного неможливі. Любові, що нищить та вбиває самолюбство, яке є найбільшою небезпекою на шляху до Бога через ближнього.