Благодаріння

Різдвяний ранок - це найпрекрасніше, що є у Новому Році. Коли ти сонний ледве теплий біжиш до столу, щоб сьорбнути холодної куті. Підсмажити мамині вареники з капустою і картоплею, і доїсти оселедця в цибулі. Це той ранок, якого чекають всі, з року в рік, незалежно від віку, адже тільки тіло старіє, а дух вічно молодий.      Чесно кажучи Різдвяні свята не оминають ні однієї людської душі, вони зігрівають найзакам"яніліші серця. Вогник різдвяної свічки палає всередині і виблискує назовні, в очах - це дуже добре видно.      Пригадую, як колись ще зовсім маленькою саджав тато мене у санки і віз до дідусів і бабусь, щоб заколядувати. Так змалку і привчили, що я тепер ставши набагато старшою, іду до них і колядую.      Ідучи колядувати вдягаюсь потепліше, зв"язаний мамою шарф, як раз у пригоді, хоч і кусається, шерстить по шиї, за те тепло. Вийдеш на вулицю і бачиш, як різними веселковими барвами виблискують гірлянди обкручені у вікна, у вічно-зелені соснові Господні вироби

Чи я щаслива? чесно, айм не знаю. Від твого слова люблю - мало користі я маю. Гадаю, що і злочинець на прощання, коли мені встромить у спину ніж шепне на вухо, тихо і ласкаво: "На тому світі Богу передай, привіт!"

Мороз пощипував давно вже не рум'яні, а ще такі молоді щоки. Легкий холод, який підкрадався крізь шарф, лише пришвидшував ходу. Бо якось не годилось на саме Різдво застудитись. Долаючи метри білих вулиць, і чувши на кожному кроці різдвяні англійські колядки, не вірилось, що дочекаєшся Різдва. Бо за метушливими буденностями, вже й не пам'ятаєш, яке сьогодні число. Якби знала, що саме так готуватимусь до свят, навіть не помічаючи, як вони наступили. То б назвала себе єретичкою або негідницею.  Хм, але тепер зовсім інші часи і таке діло - це нормально. Шукаючи собі різні виправдання, не намагалась навіть збагнути, що все це не роки, не час і навіть не люди, а закам'яніле моє серце. Яке було головною причиною, через, що і не відчувався смак різдвяних мандаринок.