Стояла, мокнула під дощем змивали краплі туш з очей Стікали фарби з рук холодних від недоторканих плечей. А дощ ішов, без жалю лив мочив водою стопи голі Залило небо світ пустий і не видати ні одного кроку. Змахнули крилами пташки піднялись вгору щоб зігрітись А я стою на мокрій цій землі і хочу також з ними полетіти. Візьміть мене з собою до небес бо хочу світ очима обійняти Завмер би, погляд від краси і я б навіки вічні вмерла. Птахи, чомусь не чули голос мій можливо їм не дано чути Людинку, що стояла не землі волала і благала зрозуміти.