Благодаріння

Це ж наскільки ми втратили свою вартість в очах Бога. Ми так загрузились в світ, так зависли в часі. Кожен з нас злився і втратив свою палітру кольорів, свою індивідуальність. Це ж настільки потрібно бути байдужим тобі, їм, вам, мені, щоб не бачити перед собою людського горя, людської немочі. Щоб йти і не відчувати болю... Це ж так ствердіти, так вмерти у своєму горю, щоб навіть не помітити сонця, народження дитини і смерті чоловіка.

А з часом, ми усі приходимо до істини. І як не на диво, кожен відкриває її по своєму. Бувають такі, що в зовсім зрілому віці торкаються її, і це  нормально. Але є ще такі собі диваки, бо в ранній стадії свого розвитку знаходять, радше докопуються до неї. І ось так маючи істину перед самим носом, ти задумуєшся: для чого вона мені?". А й правда, для чого, щось знати правдиве, адже світ, точніше його "володарі", давно розвісили свої пріоритети, і ми як стадо овець йдемо, в нікуди... P.S: Це все не триватиме довго, бо нічого немає вічного, рано чи пізно вичерпаються усі запаси людства: Гроші!