Вона була такою щирою, коли дивилась йому в очі. В її погляді не було злості чи ненависті, в таких очах панувала лише любов з присмаком щастя. Як би він знав як Ярина вміла чекати, вона так це відповідально робила, що люди завжди повертались назад. А ще дівчина любила теплі вечори, чай з м'яти, виходити з ранку на балкон  і творити музику. Музику просту, із кількома горобцями, що як раз чекали на свій звичний сніданок з Ярусених  рук. Любила коли цвіли біля під'їзду тюльпани, вони тоді просто заворожували її погляд, адже тюльпани були одними із її найулюбленіших квітів. Така собі дівчина не високого росту, з сірими очима і теплою усмішкою зігрівала серця, не одній людині, яка зустрічалась на її дорозі....

Якби він лиш бачив - це, як Ярина готувала вечерю, як подавала її на стіл, як пестила своє кошеня, і розчісувала свою не дуже довгу косу... Якби він бачив, все б зрозумів, а так залишилось їй лиш вірити, що він і досі ще не втратив того запалу до неї, що горить в ньому та іскра, яку вона запалила минулої зими, десь на одній із Карпатських гір. Яруся мучила себе думками, чи любить її той іноземний принц, чи забере на обіцяну їй батьківщину... 

Минуло три роки, від того дня зустрічі із Адамом. Він за цей час так і не появився, забув про неї,  про маленьку квіточку, яка цвіте і заворожує, а її дівоче серце не змогло забути....