Коли людина ховається від світу, від людей, тоді нам потрібно чим швидше її лікувати, бо це не здорово, бути самим. Нам тоді потрібно повертати її до життя, бо ця хвороба приводить до смертельної не дуги, яку якщо не лікувати, то утвориться хронічне запалення. Якщо людина замкнута і сувора, то це не означає, що вона погана, навпаки в цій потаємні істоті, може критися стільки добра і тепла, що інша більш дружелюбніша, розкута людина позаздрила б їй. Дуже часто - це ми робимо, своїх ближніх такими самотніми, своїми не обдуманими рішеннями, словами: ми нищимо особистість. Тому не давайте людям замикатись ключами горя, а  викидайте їх, так, щоб більше ніколи не знайти, спалюйте мости, які ведуть до тих дверей-самотності. Ми можемо запалювати в очах життя, в серці щастя, а на устах посмішку, тому не гаймо часу...